Сьогодні ми запросили в гості великого актора усіх часів – Богдана Михайловича БЕНЮКА, народного артиста України, видатного актора київського Національного театру ім. І.Франка, лауреата Державної премії ім. О. Довженка. Людину, котра постійно з’являється перед нами у різних іпостасях: не тільки як актор театру й кіно, а й телеведучий, продюсер, педагог, люблячий чоловік, батько трьох дітей, дідусь… На початку зустрічі Богдан Михайлович попрохав: “Я хочу, щоб моє інтерв’ю надрукували українською. Напишіть так, як я говорю…” Ми не в змозі відмовити…
Я сиджу у гримерці театру ім. Франка, дивлюся, як Богдан Михайлович гримується перед спектаклем “Швейк”, але уявляю його не солдатом, а морським бравим капітаном… Ось він стоїть за штурвалом яхти, а за ним білосніжні вітрила… Його погляд спрямований у далекі сині горизонти, ніби Бенюк збирається у навколосвітні мандри. Та, на превеликий жаль, – це неможливо!
– “Я воду обходжу двадцять п’ятою дорогою, – із посмішкою заперечує Богдан Михайлович. – Взагалі, я боюся води й не вмію плавати… Я навіть не земноводний, я земний чоловік. – А потім примружив сірі очі й додав: – Краще не треба про це згадувати…”
Не мріяв у дитинстві Богдан Бенюк бути капітаном великої шхуни, навіть коли перечитував «Біліє парус одинокий…» Не рвалась душа в океанські подорожі й згодом, коли грав у фільмі “Капітан Крокус”… Однак і не думав, що стане великим артистом.
– У дитинстві я мріяв стати машиністом, – знизує плечима Бенюк. – Та коли мені було шість років, брати задіяли мене у художній самодіяльності: ми розігрували на сільській сцені сюжет пісні, таку собі мікровиставу. Я тоді ще нічого не розумів у акторській грі, робив що мені казали старші. Але відчув: те, що я роблю, – подобається людям, вони посміхалися й аплодували. І ця бацилка – любов до театру, запала мені в душу. Потім вона почала розростатися і щільно входити у моє життя. І згодом я вже не міг уявити себе без театру.
Багато різних масок, як комедійних, так і драматичних, одягав Богдан Бенюк у творчому житті. Й досить часто грані між життям і театром розмивалися, бо для нього сцена – це теж життя в якомусь окремому вимірі… Шекспір казав: “Життя – театр, а люди в ньому актори”. Богдан Михайлович твердить: “Театр – це життя”.
– Та грати у театрі – це не те саме, що займатися спортом! – Наголошує актор. – Хоча і те, й інше, якщо цим займатися професійно, забирає багато часу й сили, бо ти віддаєшся улюбленій справі повністю. А ще: для того, щоб займатися спортом, треба вести здоровий спосіб життя. Акторам це дається важко.
– Тоді Ви створені для спорту, адже Ви взірець людини, що не має шкідливих звичок.
– Так було не завжди… Я не палив до четвертого курсу в інституті. Та коли вже закінчував навчання, побачив, що всі артисти п’ють каву, спілкуються про високе мистецтво і палять. Я подумав, що не буде із мене доброго артиста, бо я не такий, як усі, і почав потихеньку смоктати цигарку. Дурний був… Так двадцять років – смоктав, як паровоз. А потім народився Богданчик, і я кинув смалити. Бо хочу, щоб мої діти росли здоровими, а який я їм приклад подаю? Здоров’я у наш час – це золото, і воно залежить від нашого способу життя. Тому й спортом потрохи займаюсь, і сина привчаю…
– Як у Вас вистачає сил і наснаги на все – грати, викладати ще й займатися спортом…
– Я на ніч пальці у розетку вставляю та підзаряджаюсь енергією. А зранку, повний сил, біжу далі по справах…– сміється Богдан Михайлович.
Що пов’язує Бенюка з яхтингом? Богдан Михайлович впевнений, що із вітрильництвом так чи інакше пов’язане життя кожної людини:
– Життя – це вітер, який несе нас невідомо куди, а вітрила – це надія, яка скеровує корабель у потрібне русло. Навіть у спектаклі “Швейк” є моменти, які перегукуються з вітрилами. Ці вітрила несуть наше життя у безвість, і ми не знаємо, що станеться, та все ж сподіваємося приборкати їх. Однак повернути життєві вітрила на потрібний курс може лише один керівник – Господь Бог.
Богдан Михайлович дуже добре, “із завзяттям”, грає у футбол, трохи у баскетбол (коли проводиться благодійний баскетбольний матч політиків і діячів культури). Хто знає, може через п’ять років видовище – Богдан Бенюк за штурвалом яхти – вже не здаватиметься таким химерним. А може, яхтингом займеться його молодший син Богдан.
– Звісно я хочу, щоб він перейняв батьківську справу – пішов топтати сцену, а жінка – щоб син став лікарем. Це в них сімейне, але він явно (як і його сестри) обере щось третє…
То, може, це «третє» й буде вітрильний спорт?
Фото – Игорь БИЛОУС.
