Авторизация
В продаже - № 3(78) 2017
Тест-драйв
>

 

 

 

Поиск по журналу
Настройки поиска:
в номере:
по рубрике:
тема:
статьи автора:
Богдан Бенюк: «Я земний чоловік…»
Тема: ------; Автор: Наконечная Ирина; Страница в журнале: 140;

Сьогодні ми запросили в гості великого актора усіх часів – Богдана Михайловича БЕНЮКА, народного артиста України, видатного актора київського Національного театру ім. І.Франка, лауреата Державної премії ім. О. Довженка. Людину, котра постійно з’являється перед нами у різних іпостасях: не тільки як актор театру й кіно, а й телеведучий, продюсер, педагог, люблячий чоловік, батько трьох дітей, дідусь… На початку зустрічі Богдан Михайлович попрохав: “Я хочу, щоб моє інтерв’ю надрукували українською. Напишіть так, як я говорю…” Ми не в змозі відмовити...

Я сиджу у гримерці театру ім. Франка, дивлюся, як Богдан Михайлович гримується перед спектаклем “Швейк”, але уявляю його не солдатом, а морським бравим капітаном… Ось він стоїть за штурвалом яхти, а за ним білосніжні вітрила… Його погляд спрямований у далекі сині горизонти, ніби Бенюк збирається у навколосвітні мандри. Та, на превеликий жаль, – це неможливо!
“Я воду обходжу двадцять п’ятою дорогою, – із посмішкою заперечує Богдан Михайлович. – Взагалі, я боюся води й не вмію плавати… Я навіть не земноводний, я земний чоловік. – А потім примружив сірі очі й додав: – Краще не треба про це згадувати…
Не мріяв у дитинстві Богдан Бенюк бути капітаном великої шхуни, навіть коли перечитував «Біліє парус одинокий…» Не рвалась душа в океанські подорожі й згодом, коли грав у фільмі “Капітан Крокус”… Однак і не думав, що стане великим артистом.
У дитинстві я мріяв стати машиністом, – знизує плечима Бенюк. – Та коли мені було шість років, брати задіяли мене у художній самодіяльності: ми розігрували на сільській сцені сюжет пісні, таку собі мікровиставу. Я тоді ще нічого не розумів у акторській грі, робив що мені казали старші. Але відчув: те, що я роблю, – подобається людям, вони посміхалися й аплодували. І ця бацилка – любов до театру, запала мені в душу. Потім вона почала розростатися і щільно входити у моє життя. І згодом я вже не міг уявити себе без театру.
Багато різних масок, як комедійних, так і драматичних, одягав Богдан Бенюк у творчому житті. Й досить часто грані між життям і театром розмивалися, бо для нього сцена – це теж життя в якомусь окремому вимірі… Шекспір казав: “Життя – театр, а люди в ньому актори”. Богдан Михайлович твердить: “Театр – це життя”.
Та грати у театрі – це не те саме, що займатися спортом! – Наголошує актор. – Хоча і те, й інше, якщо цим займатися професійно, забирає багато часу й сили, бо ти віддаєшся улюбленій справі повністю. А ще: для того, щоб займатися спортом, треба вести здоровий спосіб життя. Акторам це дається важко.
Тоді Ви створені для спорту, адже Ви взірець людини, що не має шкідливих звичок.
Так було не завжди… Я не палив до четвертого курсу в інституті. Та коли вже закінчував навчання, побачив, що всі артисти п’ють каву, спілкуються про високе мистецтво і палять. Я подумав, що не буде із мене доброго артиста, бо я не такий, як усі, і почав потихеньку смоктати цигарку. Дурний був... Так двадцять років – смоктав, як паровоз. А потім народився Богданчик, і я кинув смалити. Бо хочу, щоб мої діти росли здоровими, а який я їм приклад подаю? Здоров’я у наш час – це золото, і воно залежить від нашого способу життя. Тому й спортом потрохи займаюсь, і сина привчаю…
Як у Вас вистачає сил і наснаги на все – грати, викладати ще й займатися спортом…
Я на ніч пальці у розетку вставляю та підзаряджаюсь енергією. А зранку, повний сил, біжу далі по справах...– сміється Богдан Михайлович.
Що пов’язує Бенюка з яхтингом? Богдан Михайлович впевнений, що із вітрильництвом так чи інакше пов’язане життя кожної людини:
Життя – це вітер, який несе нас невідомо куди, а вітрила – це надія, яка скеровує корабель у потрібне русло. Навіть у спектаклі “Швейк” є моменти, які перегукуються з вітрилами. Ці вітрила несуть наше життя у безвість, і ми не знаємо, що станеться, та все ж сподіваємося приборкати їх. Однак повернути життєві вітрила на потрібний курс може лише один керівник – Господь Бог.
Богдан Михайлович дуже добре, “із завзяттям”, грає у футбол, трохи у баскетбол (коли проводиться благодійний баскетбольний матч політиків і діячів культури). Хто знає, може через п’ять років видовище – Богдан Бенюк за штурвалом яхти – вже не здаватиметься таким химерним. А може, яхтингом займеться його молодший син Богдан.
Звісно я хочу, щоб він перейняв батьківську справу – пішов топтати сцену, а жінка – щоб син став лікарем. Це в них сімейне, але він явно (як і його сестри) обере щось третє…
То, може, це «третє» й буде вітрильний спорт?

Фото – Игорь БИЛОУС.